Як в вас поєднуються два проєкти – Міжнародна Зелена Школа і Фонд «Відкрита політика»? Що у них спільного?
У них спільна візія. Відкрита політика – це, власне, і про школу. Це про політики – не про політику. Відкритість – одна із цінностей сучасного світу, і ми насамперед маємо зняти кордони і величезні стіни, які існують у нашій голові.
Наш Фонд як громадська організація був сфокусований передусім на адвокації освітньої і наукової тематики, інновацій. Ми проадвокували зміни у законах про освіту, про науку. І я зрозуміла, що мені легше втілити ці закони в життя самостійно і зробити школу-шоурум, ніж доводити нашим політикам, яким має бути науковий ліцей і чому потрібна саме наукова, фундаментальна фізмат-освіта. Фізика й астрономія, математика і мистецтво – особливо важливі в часи війни для безпеки країни й особистості.
Звичайно, проадвокувати саме цю позицію під час реформування школи було важко. «Нова українська школа» має іншу ідею. Це мінімальний стандарт. Важче за все було донести доцільність фундаментальності, по-перше, а по-друге – людяності. Завжди вважається, що це просто загальні слова, які вставляються у документи лише формально. Але, на мою думку, освіта сьогодні повинна бути без кордонів, фундаментальною. І наостанок, але це основне, – людяною.
Таким чином, школа стала продовженням моєї роботи у Фонді. І сьогодні це дві організації, які взаємодоповнюють одна одну і додають інституційної стійкості.
Як можливо поєднати фундаментальну науку і людяність?
Усе відбувається через ціль. Якщо ти ставиш собі за мету створити школу, яка не заважає жити, а плекає людяність і дає фундаментальну освіту, тоді з’являються відповіді на питання «як?» і «що робити?»
Війна ще раз довела, що саме такі школи потрібні Україні. Ви знаєте, що до Другої світової війни у світі не розуміли, що робити з фізиками? Навіть Альберта Ейнштейна позиціонували як математика. І тільки коли почалася Друга світова, тоді зрозуміли, навіщо потрібні фізики. У США був створений окремий проєкт, у якому зібрали фізиків, і вони почали працювати над розробленням озброєння, зокрема ядерного. Після війни ці військові розробки були передані у цивільні сектори, і насамперед в авіацію. Тоді фізики почали бути затребуваними у світі.
Якщо ми подивимося на війну з погляду можливостей, які вона дає, мені здається, що крім того, що це час дуже великих жертв і смертей, це водночас і шлях пробудження людяності, і шанс для інновацій. Тому фундаментальна фізико-математична освіта є основою відновлення країни після перемоги.
Україна показала, що в умовах таких величезних загроз у нас пробуджується людяність, емпатія, ми розвиваємо нетворкінг по горизонталі, починаємо об’єднуватися. Дуже важливо, щоб ми мали ресурс продовжувати цей розвиток, а для цього потрібно побачити, що буде через 10, 20, 30 років.
Як буде чи як хочеться, щоб було?
Гарне запитання. Я вважаю все ж, що потрібно думати, як буде, і розробляти кілька сценаріїв того, як ми хочемо.
Кілька років тому, у 2018-му, після Ukrainian Israeli Innovation Summit, ви написали у ФБ, що «для розвитку стартаперства в Україні, інноваційного клімату, впровадження стратегії інноваційного розвитку важливим є змінити відповіді: «так, але...» на «так, і...». Чи бачите ви зараз зміни, які повернули нас від першої відповіді до другої?
В нас змінилося багато чого і кардинально. Сьогодні я бачу багато молодих людей, у свідомості яких превалює саме відповідь «так, і…» Вони комунікують зі світом і людьми не через протистояння, а сприймають те, що є, і пропонують свої варіанти.
Мене вражає здатність підлітків, залишаючись «траблмейкерами» і правдолюбами, знаходити аргументи на питання «чому?» І дуже важливо, щоб формула «так, і…» плекалась і в родині, і у школі від самого початку. Тому що якщо ми будемо плекати лише протестний настрій, то це стане небезпечним для країни. Я не хочу, щоб наша країна перетворилася на гуляйполе, але такий сценарій майбутнього також існує. Бо якщо йдеться про рівень політиків, я не бачу великих змін на сьогодні.
Мені хочеться повернутися до вашої школи. Створити певний її образ, адже в школі закладається фундамент майбутнього. На яких принципах організовується процес у Зеленій школі?
Якщо сформулювати нашу візію у двох словах, то це буде «вчити і вчитись». У розгорнутому вигляді це звучить, як «вчити і вчитись бути людиною, любити науку, космос, Україну, світ». І у цей процес включені всі учасники – учителі, діти, батьки, адміністрація. Надзвичайно важливо бачити школу як простір без стін. Не як приміщення, а як екосистему освіти, у яку входять крім тих, кого я назвала, ще й інші школи, наші партнери (наприклад, музей О. Гончара та Астрономічна обсерваторія КНУ імені Тараса Шевченка).
Я впевнена, що найголовніше сьогодні – навчити вчитись. Адже ми сьогодні не знаємо, яких професій потребуватиме світ за 10–20 років. Наш досвід уже це підтверджує, адже про ті професії, які зараз перебувають у топі, колись ми навіть не здогадувались. У житті в умовах невідомості є два головні вектори: інвестувати в освіту і вчити вчитися. І це є одним із принципів нашої школи.
Ще один принцип – готовність до самонавчання. Це також стосується всіх учасників, і батьків у тому числі. Але важливо у світі інформаційного хаосу чітко зрозуміти, чого саме потрібно вчитися, визначити пріоритети. Так ось нашим першим пріоритетом є – навчити любити. Що любити? Те, що включено у нашу візію, – людину, науку, космос, Україну, світ.
Коли ми починаємо працювати із собою, персонально з учнем і з батьками, щоб вони теж дотримувались нашої візії і своїм власним прикладом це демонстрували, починаються дивовижні перетворення – діти стають щасливими. Нещодавно мама нашої учениці написала: «Ви великі, і ваш Ліцей – Школа мрій». Взагалі, я впевнена, що людина має бути щасливою, навіть під час війни.
Я знаю, що ви людина віруюча. Чи говорите ви з дітьми про Бога? Як ви це робите?
Так, я християнка. І нещодавно під час проповіді отець Іван (це той отець, який дзвонив у дзвони Михайлівського собору у 2014 році під час Революції Гідності) сказав: «Кожна людина народжується християнином». І тут йдеться не про приналежність до якоїсь релігії чи конфесії, а про приналежність до ідеї любові і шляху. Якщо ми подивимося на поведінку дітей, то побачимо, що вони не мають жодних упереджень ні щодо національності, ні щодо кольору шкіри, ні щодо будьяких інших зовнішніх характеристик. У дітей любов і відкритість до пізнання світу та себе є природженою.
Взагалі, християнство у сенсі любові і відкритості не може бути показним. Поведінка людини залежить не від розміру хреста і кількості камінчиків на ньому. Нам потрібно зрозуміти, що для сучасних дітей формула «тільки у храмі є правильно, а все інше – неправильно» неприйнятна. Світ змінився. Індикатори вимірювання справжності теж змінились.
Якщо ж казати про школу, то у нашій команді є віруючі, агностики, атеїсти, але всі вони сповідують цінності нашої візії: «вчити, вчитись, любити». У кожному з них є багато любові, яку вони передають дітям.
Насправді я не прихильниця того, щоб у школі викладався предмет «релігія». Як на мене, це питання стосується суто сім’ї. Але я вважаю вкрай потрібним викладати у школі філософію, коли вивчатимуться і аналізуватимуться духовні надбання та цінності людства. І через це в дітях пробуджуватиметься усвідомлення базових цінностей – вчитися, любити, підтримувати одне одного – та інших найважливіших речей у людському житті.
Як навчити дітей долати складні ситуації, приймати в таких обставинах рішення? Як до них донести, що у житті іноді потрібно «померти», щоб народитися наново, у новій якості?
Цього можливо досягти, виховуючи в дітях здатність до обмежень. Узагалі, приймати правильні рішення у надзвичайній ситуації – це унікальна властивість людського мозку. А виховати її можливо лише розвиваючи здатність не боятися почати все з нуля
У них спільна візія. Відкрита політика – це, власне, і про школу. Це про політики – не про політику. Відкритість – одна із цінностей сучасного світу, і ми насамперед маємо зняти кордони і величезні стіни, які існують у нашій голові.
Наш Фонд як громадська організація був сфокусований передусім на адвокації освітньої і наукової тематики, інновацій. Ми проадвокували зміни у законах про освіту, про науку. І я зрозуміла, що мені легше втілити ці закони в життя самостійно і зробити школу-шоурум, ніж доводити нашим політикам, яким має бути науковий ліцей і чому потрібна саме наукова, фундаментальна фізмат-освіта. Фізика й астрономія, математика і мистецтво – особливо важливі в часи війни для безпеки країни й особистості.
Звичайно, проадвокувати саме цю позицію під час реформування школи було важко. «Нова українська школа» має іншу ідею. Це мінімальний стандарт. Важче за все було донести доцільність фундаментальності, по-перше, а по-друге – людяності. Завжди вважається, що це просто загальні слова, які вставляються у документи лише формально. Але, на мою думку, освіта сьогодні повинна бути без кордонів, фундаментальною. І наостанок, але це основне, – людяною.
Таким чином, школа стала продовженням моєї роботи у Фонді. І сьогодні це дві організації, які взаємодоповнюють одна одну і додають інституційної стійкості.
Як можливо поєднати фундаментальну науку і людяність?
Усе відбувається через ціль. Якщо ти ставиш собі за мету створити школу, яка не заважає жити, а плекає людяність і дає фундаментальну освіту, тоді з’являються відповіді на питання «як?» і «що робити?»
Війна ще раз довела, що саме такі школи потрібні Україні. Ви знаєте, що до Другої світової війни у світі не розуміли, що робити з фізиками? Навіть Альберта Ейнштейна позиціонували як математика. І тільки коли почалася Друга світова, тоді зрозуміли, навіщо потрібні фізики. У США був створений окремий проєкт, у якому зібрали фізиків, і вони почали працювати над розробленням озброєння, зокрема ядерного. Після війни ці військові розробки були передані у цивільні сектори, і насамперед в авіацію. Тоді фізики почали бути затребуваними у світі.
Якщо ми подивимося на війну з погляду можливостей, які вона дає, мені здається, що крім того, що це час дуже великих жертв і смертей, це водночас і шлях пробудження людяності, і шанс для інновацій. Тому фундаментальна фізико-математична освіта є основою відновлення країни після перемоги.
Україна показала, що в умовах таких величезних загроз у нас пробуджується людяність, емпатія, ми розвиваємо нетворкінг по горизонталі, починаємо об’єднуватися. Дуже важливо, щоб ми мали ресурс продовжувати цей розвиток, а для цього потрібно побачити, що буде через 10, 20, 30 років.
Як буде чи як хочеться, щоб було?
Гарне запитання. Я вважаю все ж, що потрібно думати, як буде, і розробляти кілька сценаріїв того, як ми хочемо.
Кілька років тому, у 2018-му, після Ukrainian Israeli Innovation Summit, ви написали у ФБ, що «для розвитку стартаперства в Україні, інноваційного клімату, впровадження стратегії інноваційного розвитку важливим є змінити відповіді: «так, але...» на «так, і...». Чи бачите ви зараз зміни, які повернули нас від першої відповіді до другої?
В нас змінилося багато чого і кардинально. Сьогодні я бачу багато молодих людей, у свідомості яких превалює саме відповідь «так, і…» Вони комунікують зі світом і людьми не через протистояння, а сприймають те, що є, і пропонують свої варіанти.
Мене вражає здатність підлітків, залишаючись «траблмейкерами» і правдолюбами, знаходити аргументи на питання «чому?» І дуже важливо, щоб формула «так, і…» плекалась і в родині, і у школі від самого початку. Тому що якщо ми будемо плекати лише протестний настрій, то це стане небезпечним для країни. Я не хочу, щоб наша країна перетворилася на гуляйполе, але такий сценарій майбутнього також існує. Бо якщо йдеться про рівень політиків, я не бачу великих змін на сьогодні.
Мені хочеться повернутися до вашої школи. Створити певний її образ, адже в школі закладається фундамент майбутнього. На яких принципах організовується процес у Зеленій школі?
Якщо сформулювати нашу візію у двох словах, то це буде «вчити і вчитись». У розгорнутому вигляді це звучить, як «вчити і вчитись бути людиною, любити науку, космос, Україну, світ». І у цей процес включені всі учасники – учителі, діти, батьки, адміністрація. Надзвичайно важливо бачити школу як простір без стін. Не як приміщення, а як екосистему освіти, у яку входять крім тих, кого я назвала, ще й інші школи, наші партнери (наприклад, музей О. Гончара та Астрономічна обсерваторія КНУ імені Тараса Шевченка).
Я впевнена, що найголовніше сьогодні – навчити вчитись. Адже ми сьогодні не знаємо, яких професій потребуватиме світ за 10–20 років. Наш досвід уже це підтверджує, адже про ті професії, які зараз перебувають у топі, колись ми навіть не здогадувались. У житті в умовах невідомості є два головні вектори: інвестувати в освіту і вчити вчитися. І це є одним із принципів нашої школи.
Ще один принцип – готовність до самонавчання. Це також стосується всіх учасників, і батьків у тому числі. Але важливо у світі інформаційного хаосу чітко зрозуміти, чого саме потрібно вчитися, визначити пріоритети. Так ось нашим першим пріоритетом є – навчити любити. Що любити? Те, що включено у нашу візію, – людину, науку, космос, Україну, світ.
Коли ми починаємо працювати із собою, персонально з учнем і з батьками, щоб вони теж дотримувались нашої візії і своїм власним прикладом це демонстрували, починаються дивовижні перетворення – діти стають щасливими. Нещодавно мама нашої учениці написала: «Ви великі, і ваш Ліцей – Школа мрій». Взагалі, я впевнена, що людина має бути щасливою, навіть під час війни.
Я знаю, що ви людина віруюча. Чи говорите ви з дітьми про Бога? Як ви це робите?
Так, я християнка. І нещодавно під час проповіді отець Іван (це той отець, який дзвонив у дзвони Михайлівського собору у 2014 році під час Революції Гідності) сказав: «Кожна людина народжується християнином». І тут йдеться не про приналежність до якоїсь релігії чи конфесії, а про приналежність до ідеї любові і шляху. Якщо ми подивимося на поведінку дітей, то побачимо, що вони не мають жодних упереджень ні щодо національності, ні щодо кольору шкіри, ні щодо будьяких інших зовнішніх характеристик. У дітей любов і відкритість до пізнання світу та себе є природженою.
Взагалі, християнство у сенсі любові і відкритості не може бути показним. Поведінка людини залежить не від розміру хреста і кількості камінчиків на ньому. Нам потрібно зрозуміти, що для сучасних дітей формула «тільки у храмі є правильно, а все інше – неправильно» неприйнятна. Світ змінився. Індикатори вимірювання справжності теж змінились.
Якщо ж казати про школу, то у нашій команді є віруючі, агностики, атеїсти, але всі вони сповідують цінності нашої візії: «вчити, вчитись, любити». У кожному з них є багато любові, яку вони передають дітям.
Насправді я не прихильниця того, щоб у школі викладався предмет «релігія». Як на мене, це питання стосується суто сім’ї. Але я вважаю вкрай потрібним викладати у школі філософію, коли вивчатимуться і аналізуватимуться духовні надбання та цінності людства. І через це в дітях пробуджуватиметься усвідомлення базових цінностей – вчитися, любити, підтримувати одне одного – та інших найважливіших речей у людському житті.
Як навчити дітей долати складні ситуації, приймати в таких обставинах рішення? Як до них донести, що у житті іноді потрібно «померти», щоб народитися наново, у новій якості?
Цього можливо досягти, виховуючи в дітях здатність до обмежень. Узагалі, приймати правильні рішення у надзвичайній ситуації – це унікальна властивість людського мозку. А виховати її можливо лише розвиваючи здатність не боятися почати все з нуля
Інтерв’ю для журналу «Людина і межа»
Повне відео інтерв’ю :